В рамках возрождающегося праздника автоспорта «Гран-При Львов», в столице Галичины, помимо гонок старых авто, прошла грандиознейшая выставка олдтаймеров.
Автору посчастливилось оказаться в нужное время в нужном месте, и более того, не только полюбоваться на автораритеты, но и побеседовать с организатором действа – президентом клуба «ЗАЗ-КОЗАК» Владимиром Кулиничем. Це Львів, а тому розмова йшла виключно українською мовою.
— Пане Володимиру, автомобіль «Запорожець» – це як то зараз кажуть, «бюджетний транспорт». Але ж зоснували змагання, одержавши назву «Гран-прі Львова» люди заможні. Що понукало вас особисто провести вже вчетверте це свято?
— По-перше, наш клуб
«ЗАЗ-КОЗАК» існує понад тридцять років. В нас підібрався дуже гарний колектив, який захотів відродити цю ідею змагань спорту та краси автомобілів. Нам багато людей допомагає. Шукаючи кращу форму, ми об’їздили дуже багато країн, робили великі тури, бачили, як там робиться подібне. І досягли того, чого бажали – такого, як у нас, у Львові, не робиться ніде – це я можу сказати отповідно та чітко.
— Хто прийме участь в перегонах окрім українців?
— Це Польща та прибалтійські країни – загалом 23 екіпажи. Є один автомобіль зі Швейцарії. Взагалі близько 150 екіпажів. Мали б приїхати італійці та французи. До речі, я і ваш запорізький клуб «Фаетон» запрошував, але вони чомусь не приїхали.
— Це дуже великі клопоти – усіх прийняти, поселити, нагодувати. Хто вам допомагає в цьому?
— Що стосується фінансової сторони цього питання, то ми заключили договір з багатьма організаціями, які нам допомагають у цьому. А головне – багато можливо зробити, якщо є бажання. Особисто я працюю в кампанії Good year, і вони нам дуже допомагають. Також надали допомогу пивоварня та завод шампанських він – і фестиваль вдалося зробити.
— Якісь внески учасники мають зробити?
— З екіпажів, які приїхали на автомобілях, вироблених до 1903 року, ми не беремо ні копійки, а із довоєнних авто беремо півціни. Останні платять близько 3000 гривень. Це проживання в готелі, триразове харчування, командорські бали, куди запрошені дуже поважні та цікаві люди, забезпечення траси та інші витрати. Думаю, що ці гроші того варті. До речі, виготовлення огорожі траси та біля виставок обійшлося нам в 50 000 гривень.
— А міська рада вам допомагає?
— А як же інакше? Зробити усі маршрути, забезпечити чергування медиків та пожежників, інші речі – усе це лягло на їх плечі. Дякуємо також Державтоінспекції МВС України.
— Як ви стали прихильником старих авто?
— Я працюю в автосервісі. Років п’ятнадцять тому заїхав до мене «Запорожець» горбатий, маленький. Я у нього закохався і запропонував власникові продати його мені. Він погодився. Я його відремонтував… Ось з цього й почалося то велике кохання та любов до старих авто. Зараз в моєму автопарку вже близько десяти різних машин.
— Як родина ставиться до вашого захоплення?
— З початку – не дуже, але зараз підтримують. В мене є три сина, вони у захваті від мого хобі, і вже як можуть допомагають. Їздили разом на «горбатому» до Фінляндії та в інші країни. Зараз жінка бачить, що цією справою почав займатися професійно та наполягає, щоб я, коли організовую фестивалі, не забув, що дітей треба не тільки розважати й розвивати, але й годувати. Але порозуміння находимо.
— Дякую.
— Привіт Запоріжжю, клубу «Фаетон» й Дмитру Позняку особисто.
— Обов’язково це зроблю.
